Холодоагенти: класифікація, властивості, заміщення та екологічні тенденції

Вступ

Холодоагенти – це робочі речовини, що забезпечують перенесення теплоти в замкнутому термодинамічному циклі завдяки випаровуванню та конденсації. Для інженера ключовими є їхні фізико-хімічні властивості: тиск насичення, температура кипіння, критична температура, теплота пароутворення, густина, сумісність із матеріалами та мастилами, а також стабільність під час експлуатації. Від цих параметрів безпосередньо залежать продуктивність компресора, геометрія теплообмінників, тип застосовуваної оливи і загальна енергоефективність системи.

Розвиток холодильних агентів йшов від натуральних речовин – аміаку (NH₃), діоксиду вуглецю (CO₂) – до синтетичних сполук, які забезпечили зручність експлуатації та безпеку, але породили екологічні проблеми: руйнування озонового шару та високі викиди парникових газів. Сьогодні галузь рухається до речовин із мінімальним потенціалом глобального потепління (GWP) при збереженні енергоефективності та прийнятного рівня безпеки за класифікацією ISO 817 (токсичність і займистість).

Ознайомтеся з нашим каталогом чиллерів і теплових насосів – тільки перевірені моделі від надійних виробників, з повними технічними характеристиками та адаптацією під ваші умови для різних сфер застосування.

Основні поняття

Холодоагент – циркулює в холодильному циклі та переносить теплоту від випарника до конденсатора. Головна функція – фазовий перехід за помірного тиску, що забезпечує високий тепловий ефект за компактних розмірів обладнання. Основні характеристики холодоагенту – тиск насичення при температурі кипіння, питома теплота пароутворення, критична температура, щільність пари, в’язкість і теплоємність. Саме співвідношення цих властивостей визначає питому холодопродуктивність і коефіцієнт енергоефективності (EER, COP).

За походженням холодоагенти поділяються на синтетичні та натуральні. До синтетичних належать гідрохлорфторвуглеці (HCFC), гідрофторвуглеці (HFC) і гідрофторолефіни (HFO). Вони виробляються штучно, мають стабільні характеристики, низьку токсичність і хорошу сумісність з маслом. Натуральні агенти – аміак (R717), вуглекислота (R744), пропан (R290) – існують у природі і не руйнують озоновий шар, але висувають підвищені вимоги до безпеки через токсичність або займистість. За фізичною структурою розрізняють однокомпонентні агенти і суміші – зеотропні (температурне ковзання під час фазового переходу) і азеотропні (поводяться як одна речовина). Від цього залежить налаштування терморегулювального вентиля і методи дозаправки.

GWP (Global Warming Potential) – показник відображає внесок холодоагенту в парниковий ефект щодо CO₂, чий GWP прийнято за 1. Наприклад, GWP R134a дорівнює 1430, а R32 – 675, тобто викид 1 кг R134a еквівалентний 1430 кг CO₂ щодо впливу на клімат. Що вищий GWP, то суворіші обмеження щодо поводження, витоків і заміни. У технічному сенсі GWP не впливає на продуктивність системи, але визначає, чи можна використовувати речовину в нових установках після встановлених термінів виведення.

ODP (Ozone Depletion Potential) – це показник, який кількісно визначає здатність хімічної речовини руйнувати озоновий шар у стратосфері Землі, порівнюючи її з дією еталонної речовини – фреону-11 (CFC-11), якій присвоєно ODP, що дорівнює 1,0. Високе значення ODP вказує на більший потенціал шкоди для озонового шару.

Рис. 1 – GWP і ODP найбільш популярних холодоагентів

F-gas (fluorinated gases) – термін об’єднує всі фторвмісні агенти, регульовані постановами Європейського Союзу – передусім Регламентом (EU) № 517/2014 та його оновленнями. Ці норми обмежують випуск та імпорт фторвуглеців з високим GWP і встановлюють графік поетапного зниження (phase-down). Виробники зобов’язані переходити на альтернативні речовини або змішані агенти з GWP нижче 750 для побутового та комерційного обладнання. Порушення квот безпосередньо впливає на доступність фреонів і вартість обслуговування.

Монреальський протокол (1987 р.) – міжнародний протокол до Віденської конвенції про охорону озонового шару 1985 року, розроблений з метою захисту озонового шару за допомогою зняття з виробництва деяких хімічних речовин, що руйнують озоновий шар (ODP > 0).

Кігалійська поправка (2016 р.) – його доповнення до Монреальського протоколу, де вперше запроваджено глобальне обмеження на використання HFC за критерієм GWP.

Паризька угода (2015 р.) – закріпила зобов’язання країн знижувати викиди парникових газів, включно з витоками холодоагентів. Отже, сучасну холодильну техніку потрібно проєктувати з урахуванням не тільки термодинамічних, а й екологічних критеріїв: нульова ODP, низький GWP, відповідність F-gas і нормам безпеки ISO 817.

Рис. 2 – Пріоритезація регуляторних документів, спрямованих на зниження F-gas

Еволюція поколінь холодоагентів

Історія розвитку холодильних агентів тісно пов’язана з технологічними можливостями та екологічними обмеженнями свого часу. Перше покоління, до середини XX століття, базувалося винятково на натуральних речовинах – аміаку (R717), вуглекислому газі (R744), сірчистому ангідриді (SO₂) та вуглеводнях (пропан – R290 та ізобутан-R600a). Ці агенти забезпечували високу енергоефективність і низькі експлуатаційні витрати, але були вкрай незручні в побутовому і комерційному застосуванні через токсичність (NH₃, SO₂) і пожежонебезпеку (пропан, ізобутан). Високий робочий тиск CO₂ додатково обмежував його використання через складність компресорного обладнання та низький критичний температурний рівень (31 °C).

З розвитком органічної хімії в 1930-х роках з’явилися синтетичні фреони (CFC і HCFC) – повністю або частково хлоровані вуглеводні. Вони стали другим поколінням холодоагентів, забезпечивши безпеку, стабільність і сумісність із матеріалами. Найпоширенішим представником став R22 (CHClF₂), який поєднував помірні робочі тиски, гарний тепловий баланс і можливість використання в широкому діапазоні температур. Ці речовини практично витіснили аміак із побутової та легкої комерційної техніки. Однак до кінця 1980-х було доведено, що молекули CFC і HCFC руйнують стратосферний озоновий шар, вивільняючи хлор під час фотолізу. Унаслідок підписання Монреальського протоколу (1987 р.) почалося поетапне припинення їхнього виробництва і застосування.

На зміну HCFC прийшло третє покоління – HFC (гідрофторвуглеці). Ці агенти не містять хлору і мають нульовий потенціал руйнування озону (ODP = 0). Класичними представниками стали R134a, R404A, R407C, R410A. Вони повністю витіснили R22 і CFC-агенти з нових систем. З інженерного погляду HFC виявилися зручними: невисока токсичність, хороші термодинамічні характеристики, стабільність і доступність обладнання. Однак подальші дослідження показали, що ці речовини мають вкрай високий потенціал глобального потепління (GWP від 1300 до 4000), що зробило їх об’єктом наступної хвилі обмежень – цього разу кліматичних, а не озонових. Запроваджений у 2014 р. європейський регламент F-gas і Кігалійська поправка до Монреальського протоколу (2016 р.) встановили графік зниження виробництва HFC з високим GWP на 80-85 % до середини XXI століття.

У відповідь на нові вимоги з’явилося четверте покоління – HFO (гідрофторолефіни) та їх суміші. Ключова відмінність HFO – наявність подвійного вуглецевого зв’язку в молекулі, що робить їх хімічно менш стабільними в атмосфері та різко знижує термін життя молекули, а отже, і GWP (менше 10). Найвідоміші представники – R1234yf, R1234ze(E), R454B, R513A. Ці речовини призначені для заміни традиційних HFC зі збереженням близьких робочих характеристик. Паралельно спостерігається повернення до натуральних агентів – аміаку, вуглекислоти та пропану, які завдяки розвитку систем безпеки та мікроканальних теплообмінників знову стають економічно та екологічно виправданими.

Технічний аналіз синтетичних холодоагентів

R22 (CHClF₂)

R22 – гідрохлорфторвуглець, однокомпонентний, один із найбільш вдалих і довгоживучих холодоагентів свого покоління. Діапазон робочих температур широкий: від -40 °C у випарнику до 60 °C у конденсаторі, що робило його універсальним для побутових, комерційних і промислових систем. Термодинамічні характеристики R22 забезпечували високі значення COP і стабільну роботу компресорів як поршневого, так і спірального типу. Однак наявність хлору надає йому ненульового озоноруйнівного потенціалу (ODP ≈ 0,05). GWP становить близько 1810, що за сучасними стандартами вкрай високо. Виробництво та обіг R22 заборонені в ЄС з 2015 року, у більшості країн – повністю з 2020-го. Заміни: R407C, R422D, R438A, але вони вимагають заміни оливи та перерахунку холодопродуктивності.

R407C (R32/R125/R134a – 23/25/52%)

R407C – зеотропна суміш, розроблена як заміна R22. Температурне ковзання при фазовому переході становить близько 7 °C, що вимагає уважного налаштування ТРВ і застосування скоригованих таблиць тиску/температури. Тиск і продуктивність близькі до R22, але теплофізичні властивості дещо поступаються: COP на 2-3 % нижчий, а теплообмінні коефіцієнти – на 10 % менші через підвищену в’язкість. GWP – 1774. Енергетично R407C ефективний у системах середньої температури, проте останніми роками втрачає актуальність через високий GWP і чутливість до витоків (зміна складу суміші). Заміни – R32, R452B і HFO-суміші класу A2L.

R404A (R125/R143a/R134a – 44/52/4%)

R404A – зеотропна суміш, що стала стандартом для комерційного холоду в 1990-2010-х роках. Відрізняється високою холодопродуктивністю, стійкою роботою в двоступеневих і каскадних схемах, сумісністю з поліефірними маслами. Основний недолік – вкрай високий GWP ≈ 3920, що робить його одним з найбільш “брудних” HFC. Тиск і температурні характеристики дають змогу використовувати його в діапазоні випаровування від -40 °C до -5 °C, але водночас енергоефективність нижча, ніж у R22. З 2020 року застосування R404A в нових системах практично припинено, його витісняють R448A (GWP ≈ 1387) і R449A (GWP ≈ 1397), що забезпечують підвищення COP на 5-10 %.

R410A (R32/R125 – 50/50%)

R410A – азеотропна суміш, повністю замінила R22 у побутовому кондиціонуванні. Характеризується високим тиском (на 50-60 % вищий за R22). Енергетично ефективніший (COP 5-10 % відносно R22), проте потребує обладнання, розрахованого на підвищені тиски та поліефірні оливи. GWP ≈ 2088. Незважаючи на хороші експлуатаційні властивості, з 2025 року його використання в нових установках в ЄС обмежується через перевищення порогового GWP = 750. На зміну приходять R32 і R454B.

R134a (CH₂FCF₃)

R134a – однокомпонентний HFC без хлору, з нульовим ODP, і GWP ≈ 1430. Тривалий час був універсальним вибором для середньотемпературних систем, холодильних камер, чиллерів і автомобільних кондиціонерів. Забезпечує хорошу стабільність і високу якість теплообміну при помірних тисках. Основний недолік – високий GWP. У Європі використання R134a в нових автомобільних системах заборонено з 2017 року. Заміни: R513A (GWP ≈ 630), R450A (GWP ≈ 605), R1234yf і R1234ze(E).

R513A (R134a/R1234yf – 56/44%)

Псевдоазеотропна HFO-суміш, призначена для прямої заміни R134a без модифікації обладнання. GWP ≈ 630, ODP = 0. Термодинамічні параметри близькі до вихідної речовини, різниця в COP не перевищує 2 %. Безпечний, нетоксичний і незаймистий (ASHRAE A1 класифікація безпеки). Робочі тиски ідентичні, що дає змогу виконувати заміну в наявних чиллерах і холодильних агрегатах.

R32 (CH₂F₂)

R32 – один із базових компонентів багатьох сумішей, але все частіше застосовується самостійно. Однокомпонентний HFC з GWP ≈ 675, високим питомим тепловим ефектом і відмінною енергоефективністю. Тиск вищий, ніж у R410A, на 10-15 %, але COP також вищий. Клас безпеки A2L – слабозаймистий, що вимагає контролю витоків і обмежень щодо зарядки. Використовується в спліт-системах і теплових насосах нового покоління.

R454B (R32/R1234yf – 68/32%)

Азеотроп, що позиціонується як пряма альтернатива R410A. GWP ≈ 466, ODP = 0, робочі тиски схожі, а енергоефективність вища на 2-4 %. Клас безпеки A2L – легкозаймистий. Основна перевага – сумісність з наявними компресорними платформами за значного зниження кліматичного впливу. Недолік – обмеження за обсягом заряду і суворіші вимоги до пожежної безпеки приміщень.

R1234ze(E) і R1234yf (HFO) і R1234yf (HFO)

Це представники четвертого покоління – гідрофторолефіни. Їхній GWP перебуває в діапазоні 1-7, ODP = 0. Завдяки низькій щільності та високій летючості вони забезпечують високий COP. R1234yf – застосовується в автомобільних системах, R1234ze(E) – у чиллерах і теплових насосах. Обидва належать до класу A2L, що вимагає заходів пожежної безпеки. Складність в обігу пов’язана з розчинністю в оліях і необхідністю суворого контролю вологості. Перспективність цих речовин вкрай висока – вони вважаються довгостроковою заміною R134a і R410A в установках з обмеженим зарядом.

Натуральні холодоагенти

Останніми роками спостерігається повернення інтересу до застосування природних (або “натуральних”) холодоагентів, які використовували ще до ери фреонів – наприкінці XIX і на початку XX століття. Їхнє відродження зумовлене насамперед екологічними та нормативними факторами: прагненням знизити парниковий потенціал (GWP) систем і відійти від регулювання F-Gas. До числа основних природних холодоагентів належать аміак (NH₃, R717), вуглеводні (насамперед пропан R290 та ізобутан R600a) і діоксид вуглецю (R744).

Аміак (NH₃, R717)

Аміак – один із найстаріших і найефективніших холодоагентів, що має видатні термодинамічні властивості. Його питома теплота пароутворення та адіабатична ефективність дають змогу досягати високого енергетичного ККД систем, особливо в промислових і холодильних установках великої потужності. За низьких температур кипіння (до -40 °C) аміак залишається стабільним і забезпечує хороші характеристики під час конденсації навіть за температур вище 40 °C.

Головні обмеження аміаку пов’язані з його токсичністю і корозійною активністю щодо кольорових металів. У побутовому та комерційному секторі його використання заборонене через ризики для персоналу і необхідність суворих заходів безпеки. Однак у промислових системах, особливо на харчових і логістичних підприємствах, NH₃, як і раніше, залишається стандартом: сучасні каскадні та двоконтурні схеми дають змогу локалізувати аміак у машинному відділенні, а в споживчому контурі застосовувати вторинний холодоносій.

Аміак не містить хлору і фтору, має GWP = 0 і не підпадає під регулювання F-Gas. За класифікацією ISO 817 належить до класу B2L – помірно токсичний і слабозаймистий. Сучасні тенденції спрямовані на підвищення герметичності та автоматизацію NH₃-систем, що робить їх безпечнішими та економічно привабливішими в довгостроковій перспективі.

Пропан (R290)

Пропан є представником вуглеводневих холодоагентів, що мають низький GWP ≈ 3 і чудові термодинамічні характеристики, близькі до R22 і R134a. Він сумісний з більшістю стандартних олив і матеріалів, має високу енергоефективність і хорошу плинність, що робить його привабливим для холодильних машин малої та середньої потужності, теплових насосів і комерційних вітрин.

Основним обмеженням залишається вибухонебезпечність: R290 належить до класу A3 (висока займистість). Це вимагає суворого обмеження заправного об’єму і спеціальних конструктивних заходів – від вентиляції до іскробезпечної автоматики. Проте розвиток мікроконтурів і герметичних систем дав змогу в останні роки активно впроваджувати пропан навіть у побутових кондиціонерах і теплових насосах європейського ринку.

На відміну від аміаку, пропан легко інтегрується в наявні схеми фреонових систем, не вимагаючи складного обладнання. При цьому він не підлягає регулюванню F-Gas і розглядається як один із ключових напрямків декарбонізації холодильної галузі.

Діоксид вуглецю (CO₂, R744)

CO₂ представляє особливий клас натуральних холодоагентів. Його GWP прийнято рівним 1 (еталонний рівень), він хімічно нейтральний і нетоксичний. Основна особливість R744 – робота в надкритичному режимі, оскільки його критична температура становить лише 31 °C. Це вимагає іншої схеми циклу (транскритичної), де конденсація замінюється процесом охолодження в газоохолоджувачі.

Головні переваги CO₂ – екологічна чистота, висока щільність теплового потоку і можливість застосування в системах з малими перетинами трубопроводів. Недоліки – вкрай високі робочі тиски (до 100 бар у гарячій лінії) і зниження енергоефективності за високих температур навколишнього середовища. Тому CO₂-системи оптимальні в холодному і помірному кліматі або в каскадних рішеннях, де R744 використовується як низькотемпературний контур спільно з NH₃ або R290.

Сучасні розробки спрямовані на оптимізацію циклів з рекуперацією тепла і двоступеневим розширенням, що дає змогу CO₂ поступово посідати позиції в супермаркетах, на транспорті і навіть у теплових насосах.

Порівняльний аналіз і тенденції заміщення холодоагентів

Розвиток холодильної техніки в останні три десятиліття можна охарактеризувати як послідовний перехід від високоефективних, але екологічно небезпечних фреонів до “чистіших” складів – спочатку на основі гідрофторвуглеців (HFC), а потім до гідрофторвуглеців (HFO) і натуральних речовин. При цьому на перший план вийшли три критерії: глобальний потенціал потепління (GWP), безпека експлуатації та доступність сервісної інфраструктури.

Рис. 3 – Переважні сфери застосування холодоагентів за регіонами

Енергетична ефективність та експлуатаційні характеристики

З точки зору термодинаміки, найкращі показники енергоефективності (COP, EER) демонструють аміак (R717) і пропан (R290). Вони забезпечують більш високий питомий холодопродуктивний ефект при менших масових витратах. Фреони старого покоління – R22 і R404A – мають хороші характеристики за помірних температур кипіння, проте їхня енергетична ефективність знижується в часткових режимах і за підвищення температури конденсації. Суміші R407C і R410A показали непоганий компроміс між безпекою і продуктивністю, але через високий GWP (1774 і 2088 відповідно) поступово витісняються.

R134a довгий час залишався еталоном у чиллерах та автомобілях, однак його GWP = 1430 робить його нерентабельним під дією F-gas Regulation. Нові HFO-замінники, такі як R513A (GWP ≈ 630) і R1234yf/ze (GWP <10), показують близькі характеристики за помітно меншого кліматичного впливу. При цьому R32, залишаючись монофреоном (на відміну від сумішей), має вищий коефіцієнт тепловіддачі та дає змогу зменшити заряд системи на 20-30 %, але має клас безпеки A2L (помірно займистий).

Екологічна стійкість і F-gas Regulation

Основним нормативним фактором є європейський Регламент (ЄС) № 517/2014 (F-gas) і його оновлена редакція 2024 року, спрямована на скорочення викидів HFC на 95 % до 2050 року. Обмеження запроваджуються у вигляді поетапного скорочення квот на виробництво та імпорт фреонів із високим GWP. Уже з 2027 року забороняється використання холодоагентів з GWP > 750 у побутових кондиціонерах і теплових насосах, а з 2030-х років – у більшості комерційних холодильних систем. Це автоматично виключає R410A, R404A і частково R407C.

Рис. 4 – Позиціонування основних холодоагентів за показниками GWP і щільності із зазначенням класів займистості (A1-A3, B1-B2L).

Програми заміщення будуються на переході до HFO-компонентів (R1234yf, R1234ze, R454B) і натуральних агентів. При цьому R32 і R454B розглядаються як проміжне рішення – вони забезпечують зниження GWP приблизно в 3-4 рази порівняно з R410A, але в перспективі 10-15 років також будуть витіснені. R513A і R1234ze займають нішу чиллерів і холодильних установок середньої потужності, де критична негорючість і стабільність.

Безпека

Вимоги стандартів ISO 817 і EN 378 диктують необхідність вибору холодоагенту з урахуванням його класу токсичності (A/B) і займистості (1/2L/2/3). Найбезпечніші – R134a, R513A і R1234ze (A1, A2L), помірно займисті – R32, R454B (A2L), високо займисті – вуглеводні (A3). Аміак виділяється як B2L: токсичний, але з низькою схильністю до горіння.

На практиці вибір холодоагенту сьогодні визначається поєднанням трьох чинників: допустимого GWP, об’єму заправки та умов розміщення обладнання. Для систем у приміщеннях із людьми (торгові зали, офіси) надають перевагу A1/A2L з обмеженим зарядом; для промислових – NH₃ і CO₂; для малих герметичних систем – пропан.

Рис. 5 – Класифікація холодоагентів за ASHRAE 34

Перспективи та технологічні тренди

До 2030 року глобальний ринок холодоагентів очікує глибока реструктуризація. Більшість виробників (Daikin, Carrier, Bitzer, Danfoss) вже готують обладнання, оптимізоване під R32, R454B, R513A і R290. Для промислових застосувань основним напрямком залишається аміак і CO₂, тоді як у комерційному секторі посилюється тренд на мікроконтури з вуглеводнями. У чиллерах великої потужності поступово впроваджуються R1234ze і суміші з HFO-компонентами, що забезпечують необхідну енергоефективність за мінімального GWP.

У довгостроковій перспективі галузь рухається до трьох стійких напрямків:

1. відмова від фторовмісних речовин із GWP > 150;
2. стандартизація систем безпеки для помірно займистих агентів (A2L, A3);
3. розширення застосування вторинних контурів і мікрокаскадних схем, де основний холодоагент ізольований.

Таблиця 1 – Скорочення квот на фторвмісні гази (HFC) згідно з Регламентом (EU) 517/2014 та його оновленнями.

Таким чином, технічна еволюція холодильних систем уже не стільки визначається коефіцієнтом COP, скільки нормативним контекстом і вимогами з безпеки. Холодоагент більше не розглядають як фіксований компонент – це змінний технологічний параметр, що підлаштовується під баланс ефективності, екології та регуляції.

Висновок

Холодоагенти старого покоління, такі як R22, R404A і R410A, забезпечували хорошу енергоефективність і простоту експлуатації, але їхній високий парниковий потенціал (GWP > 2000) робить подальше використання економічно та нормативно недоцільним. Вони йдуть з обігу не через технологічну відсталість, а через те, що порушують баланс між продуктивністю і стійкістю до кліматичних вимог.

Проміжне покоління – R407C, R134a, R32, R513A, R454B – відображає спробу індустрії знайти компроміс між безпекою, ефективністю та екологією. Ці агенти ще зберігають позиції, особливо в сервісі та модернізації наявних систем, але їхній життєвий цикл обмежений рамками поточного десятиліття. До 2030-2035 років більша частина ринку перейде на холодоагенти з GWP <150, що зумовлено як європейськими, так і глобальними ініціативами з виконання Монреальського протоколу та Кігальської поправки. Сьогодення і майбутнє галузі - за HFO і натуральними холодоагентами. Аміак (R717) і CO₂ (R744) закріплюють позиції в промисловості, де важлива енергоефективність і масштаб. Пропан (R290) стає стандартом для герметичних систем і теплових насосів малої потужності. У сегменті чиллерів і VRF-систем домінують R32 і R454B як тимчасові рішення, але поступово їх витіснять HFO-композиції на основі R1234yf і R1234ze. Якщо у вас залишилися питання щодо підбору OUTLET або нового обладнання – зверніться до фахівців Європром. Ми допоможемо вибрати відповідне рішення і запропонуємо надійні чиллери, представлені в нашому каталозі.

Що ви отримуєте з EVROPROM

Оптимальний підбір чилера під ваші завдання – враховуємо режими роботи, сезонні коливання навантаження, вимоги до надійності та енергоефективності. Допомагаємо вибрати оптимальний тип компресора залежно від специфіки об’єкта.

Технічну експертизу та розрахунки – надаємо порівняння енергоефективності (COP, EER), прогнозуємо експлуатаційні витрати, розраховуємо термін окупності при заміні обладнання.

Актуальне та перевірене обладнання – широкий асортимент чиллерів світових брендів з різними типами компресорів і теплообмінників, адаптованих для промислових, комерційних та інфраструктурних об’єктів.

Зниження витрат на експлуатацію – за рахунок застосування енергоефективних рішень (турбокомпресори, частотне регулювання, оптимізація схеми гідравліки) зменшуємо річне енергоспоживання і скорочуємо витрати на сервіс.

Супровід на всіх етапах – від обстеження діючих систем і проєктування до постачання, монтажу, пусконалагодження та подальшого технічного обслуговування.

Автор статті:

Дмитро Личак, CEO компанії EVROPROM

10.11.2025